yurkoziy livejournal

всьо, залишаю вам спеку,
а нам - море, шум прібоя, і (шо найголовніше) ніякого інтернету!
па-па!



photo by brunotaut

блін, тікі вчора з fuckethead обкладали хуями непрофесійних оргів українських фестивалів, які не справляються з покладеними на себе задачами і відміняють фести (на які вже продано сотні квитків) за місяць до початку.

для довідки, цього року злетіли (як мінімум) так "амбіційні прожекти" як:

- Про Рок - Paradise Lost, Ektomorf, Dark Funeral, Scar Symmetry, Septic Flesh та інші (фест пройобано другий рік поспіль!)
- Long Rock Fest - Stratovarius, Pink Floyd Tribute
- сольник Браяна HEAD Велша (ex-Korn) в Бінго

так-от, тікі вчора ми з Женьою обговорювали цю ситуйню і зійшлися на тому, що остання надія зберегти фестивальний імідж України у світі - серйозні метал фести Global East i MHM.

як сьогодні хедлайнери Global East - MANOWAR заявляють про невиконання умов оргами і їх неучасть у фесті.

таваріщі організатори!
завдяки Вам Україна не скоро побачить якісних світових артистів. а це, в свою чергу, гальмуватиме розвиток нашої сцени...

і дай Бог, шоб 30STM в грудні відбулося (хоча цього разу стрьомно купувати квитки заздалегідь)

контент-менеджери Корра величають славетного російського поета - Мішу Бродського:

P.S. Current Music рішає...

Якщо назвете доньку езкотичним іменем (як-от Жанна, Міла, Анжела etc.),
то вона обов"язково працюватиме перукаркою в салоні краси (там якийсь pussy magnet © на такі імена).

А от сина - можна (і варто) назвати Артуром, Арамом, Акопом...
Буде займатись офісною нерухомістю, і ващє, по жизні далєко пайдьот!

одна з небагатьох співачок, від яких коли-небудь фанатів (з часу, як вперше побачив кліп "Leaves" на польсаті-2).



від молодої голандської пекарки з вражаючим бюстом голосом - до однієї з найавторитетніших леді в європейському металі!

саме так - колись метал, а зараз... зацініть її новий проект Anneke van Giersbergen & Agua de Annique. Аннеке продовжує доставляти, на відміну від останніх робіт The Gathering.

ну і сам кліп Leaves, 1995 року. як можна було не закохатися?

от скачав я з ex.ua комедійний виступ Едді Мерфі. подивився, поржав...

природньо, що хочеться поділитися з кимось враженнями і жартами. а для цього потрібно примусити того "когось" не пожаліти 1.5 години часу.

а поки homo modernicus знайде в щільному графіку час на перегляд цього виступу, не факт шо обмін вражень буде актуальним.

не то, шо колись: початок 90-их, "відаки" є в одиниць, і переважно им з однокласниками ділимось враженнями від бойовиків, які раз в місяць десь випадково промайнуть на одному з 3 доступних каналів. і горе тому, хто пропустив кіно - буде цілий день відчувати себе ізгоєм! :)

це потім нас розбалували 1+1 і СТБ з Джекі Чаном серед білого дня і Термінатором увечері...

live @ Sonisphere Sofia. В Бухаресті такого джему не було, але все ж - момент-то історичний!

В продовження попереднього посту про Бухарест

в середньому, кожного з 3 днів, фестиваль збирав 30-50 тис. металхедів (то така необ"ятна маса людей в чорних футболках з логотипами Metallica i Rammstein). перший день я успішно провтикав, завдяки затримці рейсу (спешл сенкс ту аеро факін світ), тому Paradise Lost, Orphaned Land, Manowar та Accept минули мої вуха.

але саме наступні два дні були мрією всієї другої половини мого життя, недосяжним сном і емоційним вулканом:
День 2 - Big Thrash Four,
День 3 - Anathema (провтикана, бо її запізно вписали в сет-ліст), Stone Sour, Alice In Chains, Rammstein.

Ну, поїхали по порядку (старатимусь коротко):

ANTHRAX. Ці по-наївному щирі панк-трешери навіть розвели мене на скупу сльозу. Одні з небагатьох, хто зберіг енергію 30-річної давнини. І хоча здоров"я вже не те, що колись, а голос Беладонни вже не здатен на фальцетні піке в 2-й октаві, все одно воно виглядало якось... чесно, чи шо?

MEGADETH. Красиво одягнені 4 мужиків, навернений "блудний син" Еліфсон, Мастейн і рифи. А, згадав, ще знову рифи і знову Мастейн, який щоправда, вкотре довів, що єдине слабе місце Megadeth - саме його вокал. Натомість дуже порадувала програма - по 2-3 хіта з золотих альбомів. Ключовий трек - A Tout Le Monde: особливий момент, коли натовп румунів скандує приспів незрозумілою французькою.

SLAYER. В дядьок виросли пуза, але це майже не вплинуло на подачу, ібо Slayer - він і в Африці Slayer: безкомпромісно, сухо, агресивно і жостко. Спочатку я ше вагався, чи є сенс слемитися.. Але коли вже спробував, то зупинитися було нереально. Ключовий трек (для мене) - Seasons In The Abyss: на ньому мені вдалось примусити слемерів зупинитися і співати (!?). Ну а шо творилося на Raining Blood,ви вже, думаю, бачили.

METALLICA. Років 10-15 тому я, мабуть, продав би душу Елісу Куперу, за живий концерт цих чотирьох. Тоді носити футболку цієї групи наприклад у Львові вважалось чимсь особливим. Зараз Металліка - нереальний мейнстрім з завченими ходами, і едакою фабричною сценарністю. Коли з 10 людей, які оточують тебе в натовпі, принаймні 6 носять символіку групи, але при цьому слабенько знають тексти, ти ореш абсолютно непопулярну Disposable Heroes слово в слово і безнадійно шукаєш поруч однодумців. Тим не менше, я вдячний долі за надану можливість, бо насправді це було просто незабутньо.

STONE SOUR. Таккооооє :) Корі Тейлор - харизматичний, досвід в Slipknot дається взнаки. Але подача команди загалом - біднувата і не цілісна. Рівень наших команд карочє.

ALICE IN CHAINS. Чи не найбільш очікувана мною група! Хлопці і без Лейна звучать феноменально. Розкладки на 2-3 вокали звучать потужно, зактикаючи за пояс всіх вокалістів цього фесту. Може їх метальовий гранж був трохи заповільним для формату даного фесту, але мені особисто, було дуже приємно їх там бачити і співати разом з ними.

RAMMSTEIN. Тут, таваріщі, ахтунг! Несподівано для мене, ці німаки заткнули за пояс всіх виступаючих разом взятих. Rammstein роблять шоу, яке випереджає час і задає планку на наступне століття: саме так (або, принаймні, не гірше!) повинні виглядати рок-концерти. Чуваки вчасно зрозуміли, що в епоху, однією музикою широку аудиторію не візьмеш. І вони мішають шоу з еквілібристичними трюками, багато декорованою сценою, постановочною драматургією і прочіми фішками, які просто на голову не налазять. + звичайно, качова музика і тексти, що легко надаються до скандування. Одним словом, тим, хто пропустив їх в березні у Києві:

Нарешті дійшли руки до аччота по Бухаресту-металфесту, отож!..

сам Бухарест постійно просився на порівняння з Києвом. і в більшості випадків порівняння були не на користь останнього (

судіть самі - чи можливі в нас такі речі:

• весь сервіс побудований на винятковому ставленні до клієнта (а не на отриманні миттєвої вигоди). румуни розуміють, що тільки посмішкою, турботою і постійними компліментами можна заробити на чайові (а для ресторану - customer loyalty)


• щодо цін - в пристойному барі пляшка Gösser коштує 15 грн. а з нагоди фесту в багатьох барах ціни знижено (!) на 50%.


• місцеве таксі їздить суто по таксометру, і без (!) мінімалки (3.20 грн / км). + я дуже дивувався, що мене, інгліш-спікінг іноземця, там ні разу не возили "на вокзал через Троєщину" - все чітко по прямій.


• всі пішохідні доріжки, включаючи парки і пішохідні переходи (!) мають виділені смуги для велосипедів. при чому, їх завжди (!) дві - для кожного напряму


• повна відсутність "эдакой столичной вычурной напыщенности" - Каєнів і Мерсів S-класу практично не видно ( в основному - євро/азійський С, D-клас та місцеві Дачії). дорожезних бутіків а-ля нашого Пасажу я теж не помітив. натомість, ціни в шопінг-молах - нижчі, ніж в Києві.

карочє, Бухарест постійно напрошувався на роль місця для життя (в світлі нашого "покращення життя вже сьогодні", такі тези звучать все актуальніше).

але навіть якщо ви не збираєтесь туди на ПМП, то рекомендую румунську столицю як поїздку на вікенд - вмєняємий шопінг, недорогі бари, смачна кухня (ресторан "Caru Cu Bere" - must be!), відмінний сервіс, непогана архітектура. а якщо приплести до цього якусь музичну подію, то можна влаштувати незабутню подорож. про що, власне, в наступному пості!